Сучасні діти дуже багато спілкуються з телебаченням, відео і комп’ютером. Якщо попереднє покоління було поколінням книг, то сучасне отримує інформацію через відео ряд.
Часто доводитися чути такі питання: А чи не небезпечний комп’ютер моєму дитяті? Скільки часу можна проводити за ним? Чи не заважає він нормальному розвитку дітей?
Спробуємо розібратися, що ж таке комп’ютерні програми для дітей, в чому їх користь, а в чому їх недоліки.
У роботах Л.А. Венгера присвячених розвитку і навчанню дітей дошкільного віку можна знайти наукове обґрунтування і підтвердження того, як комп’ютер може допомогти інтелектуальному зростанню дитини.
На екрані дисплея оживають будь-які фантазії дитини, герої книг і казок. Але також оживають і предмети навколишнього світу, цифри і букви. Потрапляючи в комп’ютерну гру, вони створюють особливий світ, схожий на реальний, але й такий, що відрізняється від нього. Комп’ютерні ігри складені так, щоб дитя могло уявити собі не одиничне поняття або конкретну ситуацію, але отримало узагальнене уявлення про всі схожі ситуації або предмети. Таким чином, у дітей розвиваються такі важливі операції мислення як узагальнення і класифікація, які при стандартному навчанні починають формуватися з 6-7 років.
Одна з важливих функцій комп’ютерних ігор – навчальна. Поговоримо про це докладніше і поглянемо, що ж нового може дати комп’ютер у порівнянні з живим вчителем. У цих іграх дитина починає дуже рано розуміти, що предмети на екрані – це не реальні речі, але лише знаки цих реальних речей. У різних іграх ці знаки або символи реальних предметів ускладнюються, стають все більш і більш узагальненими і все менш схожими на навколишні реальні предмети. Таким чином, у дітей дуже рано починає розвиватися так звана знакова функція свідомості, тобто розуміння того, що є декілька рівнів реальності навколишнього світу, – це і реальні предмети, і картинки, схеми, це слова і рівняння і, нарешті, це наші думки, які є найбільш складним, ідеальним рівнем дійсності.
Проте “знакова функція свідомості” не лише дає можливість усвідомити наявність в природі всіх цих рівнів, але і лежить в основі самої можливості мислити без опори на зовнішні предмети. Про важливість такого мислення і складності його розвитку говорять відомі багатьом батькам труднощі при навчанні дітей рахунку або читанню “про себе”. Дитя продовжує пошепки виголошувати про себе прочитаний текст або перебирає власні пальці при рахунку.
Комп’ютерні ігри дають можливість полегшити процес переходу психічної дії із зовнішнього плану у внутрішній, так що найпростіші дії у внутрішньому плані стають доступні вже для дітей 4-5 років.
Проте диво, здійснюване комп’ютером, на цьому не закінчується. Не лише психологи але і батьки, і вихователі, що займаються з дітьми на комп’ютері, відмітили, що в процесі цих занять покращуються пам’ять і увага дітей. І це закономірно, оскільки відповідає законам психічного розвитку дітей. У дослідженнях багатьох психологів -Ж.Піаже, А.Валлона, П.П.Блонського та інших – було відкрито, що у маленьких дітей ще немає бажання запам’ятати, немає так званого довільного запам’ятовування, тобто запам’ятовування з раннє поставленою метою. Дитяча пам’ять мимовільна, діти запам’ятовують лише яскраві, емоційні для них випадки або деталі, і тут знову незамінним помічником є комп’ютер, оскільки він робить значимим і яскравим вміст матеріалу, який потрібно засвоїти, що не лише прискорює його запам’ятовування, але і робить його більш осмисленим і довготривалим.
Комп’ютерні ігри мають велике значення не лише для розвитку інтелекту дітей, але і для розвитку їх моторики, точніше для формування моторної координації і координації спільної діяльності зорового і моторного аналізаторів .
Багато батьків дошкільників скаржаться на незграбність своїх дітей, на те, що вони насилу повторюють складні фізкультурні вправи. Деякі діти навіть до шести років погано сприймають такі поняття, як право і ліво. Такі недоліки не свідчать про розумову відсталість або затримку розвитку, але і сподіватися, що вони пройдуть самі собою теж не слідує.
Чому ж саме комп’ютер легко і швидко може допомогти в подоланні такого складного дефекту, для якого навіть дослідним психологам інколи потрібно декілька місяців. У будь-яких іграх, від найпростіших до складних, дітям необхідно вчитися натискувати пальцями на певні клавіші, що розвиває дрібну мускулатуру руки, моторику дітей. Дії рук потрібно поєднувати з видимою дією на екрані. Так, абсолютно природно, без додаткових спеціальних занять, розвивається необхідна зорово-моторна координація.
Майже всі батьки знають як важко буває усадити малюка за заняття. На комп’ютері дитина займається із задоволенням, і ніколи не заперечуватиме проти пропозиції позайматися на комп’ютері. Це пов’язано з тим, що комп’ютер сам по собі привабливий для дітей як будь-яка нова іграшка. Тому ігри на комп’ютері і не сприймаються дітьми як заняття. А яке ж дитя не любить грати?
Таким чином, той інтерес, який викликають заняття на комп’ютері і лежить в основі формування таких важливих структур, як пізнавальна мотивація, довільна пам’ять і увага. Розвиток цих якостей особливо важливий для шестирічних дітей, оскільки саме вони багато в чому і забезпечують психологічну готовність дитини до школи.
І так комп’ютер розвиває безліч інтелектуальних навиків. Але є одне “але”. Не можна забувати про золоту середину, про норму. Всякі ліки можуть стати отрутою, якщо прийняти їх в не розумних дозах. Потрібно зрозуміти, що комп’ютер – це не чарівна паличка, яка за одну годину гри зробить дитину відразу розумною і розвиненою. Як і будь-які заняття, комп’ютерні ігри вимагають часу, правильного використання, терпіння і турботи з боку дорослих. Існують певні обмеження за часом. Так дітям 3-4 років не рекомендується сидіти перед екраном більше 20 хвилин, а дітям 6-7 років можна збільшити час щоденної гри до півгодини.
На жаль, зараз нерідко зустрічаються діти, які перейшли грань розумного в спілкуванні з комп’ютером. Надмірне спілкування з комп’ютером може не лише призвести до погіршення зору дитини, але і негативно позначитися на його психічному здоров’ї. При всій перевазі комп’ютерних ігор вони все ж створюють ілюзію спілкування і не призводять до формування навиків справжнього спілкування. Особливо це небезпечно для соромливих дітей. Реальне спілкування доставляє їм психоемоційну напругу, ставить їх в ситуацію дістресу, і тоді на зміну йому приходить псевдоспілкування. Комп’ютер дає можливість перенестися в інший світ, який можна побачити, з яким можна пограти. В той самий час дитина все більше відкидає реальний світ, де йому загрожують негативні оцінки і необхідність щось міняти в собі. Такий відхід в штучну реальність може сформувати у дитини подібність психологічної залежності від комп’ютера.
